пʼятниця, 8 листопада 2013 р.

Сакартвело



«Ведь каждый жизненный шаг
предполагает изменения и влечет за собой
череду событий, формирующих
будущее человека
»
Анастасия Новых «АллатРа»

Ця мандрівка є дещо знаковою для мого життя. Бо я познайомилася з кількома гарними людьми, бо я знайшла «свій» храм, бо дуже багато було ніби-то випадкових збігів, бо різними були ці збіги, бо я дещо пізнала, бо я так відчуваю.
Грузію я полюбила ще задовго до поїздки туди. На місці ця любов лише розрослася і примножилася. В цій країні неможливо розчаруватися, бо вона полонить не чарами.
Вона вабить своєю відкритістю, щирістю, непідробним бажанням допомогти, стати у пригоді.
Одного дня Яруся, Тоня і я самостійно, без групи, поїхали у Мцхету. І це був один з найкращих наших днів! Сонячний, теплий, пізнавальний.
Вийшовши на станції Дідубе ми трохи розгубилися – не зорієнтувалися відразу, де вихід. Довелося звертатися за допомогою до поліцейського. Я вже писала раніше про грузинських таксистів. Охоронці правопорядку в Грузії нічим таксистам не поступаються, вони справді на своєму місці – нам би таких! До речі, в них одна з найвищих заробітних плат в країні. Такий захід виправдовує себе. Злочинність на низькому рівні. І штраф за непристібнутий пасок безпеки справді накладаються – коштує таке задоволення 40 ларі і сплачує його той, хто порушив правило.
Так-от, той поліцейський вказав нам дорогу, навіть намалював на шматочкові паперу схему автобусної станції, порадив відвідати ще й монастир Шіо-Мгвіме і дуже шкодував, що його зміна закінчується лише через півгодини :-).
Ось такі полісмени їздять по Сігнагі © фото Антоніни
Грузини довірливі, як діти. У маршрутці нас не запитали про квитки ні при вході, ні при виході.
А якось в обмінному пункті я попросила розміняти мені десять тетрі так, щоб у мене були монетки номіналом 1, 2, і 5 тетрі, які вже майже вийшли з обігу. Тоні, що стояла за мною, також забаглося такого. Працівник обмінника просто подарував мені ті монетки, потім підхопився з місця та попросив нас зачекати. А сам сходив у сусідню аптеку і приніс монети ще й Антоніні!  Хочу колись так само написати про свою націю…
Грузія притягує славнозвісною гостинністю (це правда!) та щедрістю.
Тоді у Мцхеті після відвідування Светіцховелі (того, що «мій») ми зайшли у маленький ресторанчик пообідати. Ну, звісно, що замовили хінкалі.
Було смачно, але майте на увазі, що від п’яти штук можна лопнути :-).
А от коли ми повернулися у Мцхету наступного дня, то лив дощ, і благенька курточка не захищала від вологи, легенькі босоніжки враз промокли, а тому ногам було дуже некомфортно. Терміново потрібно було зігрітися! І ми знову побігли до того ресторанчика. На наше щастя у них був суп харчо, неповторний смак якого ми згадували всю дорогу додому. А ще нас пригостили (!) домашнім вином, чим врятували від неминучої застуди. І за це я вдячна тій жінці ще й донині.
Ось маю ще одну історію. Перед від’їздом до аеропорту, під час других відвідин цієї чарівної країни, я зайшла до крамнички купити дещо. Оскільки біля каси якийсь чоловік розраховувався, то я собі чемно стояла і чекала.  І тут він повертається до мене з шоколадкою в руці: «Это Вам». Це було так несподівано! «Спасибо» - ледь промимрила. Це вже потім я перефразувала товаріща Саахова: «Приятно, слушай! Ничего же не сделала, только вошла».
Ця країна вражає своєю життєствердністю і твердою вірою у чудове майбутнє.
Коли двічі за один день від різних людей чуєш слова: «Якби нас було п’ятдесят мільйонів – ми би завоювали цілий світ», то розумієш, що цей народ нічого не зламає. Під час своїх мандрівок я спостерігала, як люди пишаються своєю країною, як тішаться,  що в них справи налагоджуються, як радіють навіть маленьким досягненням.
Так, грузини вміють прикрашати дійсність і вони ніколи не зізнаються у своїх незгодах. Так, зарплати в них зараз невеликі і з роботою не дуже. На заробітки теж багато їздять – в Туреччину та США здебільшого. Та й до тодішнього президента Саакашвілі ставлення було чомусь більше негативним. Що, власне й зазначили нещодавні вибори. Але попри все вони вміють радіти життю, посміхатися і бути приязними. А тому – грузини, я вас люблю, поважаю і вірю у вас! І хай з новим президентом справдяться ваші надії та зросте добробут!
Ще того дня, коли ми здобули собі свободу, то вирішили із Мцхети у Джварі дістатися на таксі. Дорогою таксист – дідок років під сімдесят – увімкнув приймач на повну гучність, підспівував грузинському хору і «підтанцьовував» собі рукою. Це було так правдиво – я навіть позаздрила такій енергійності та відданості своїй землі. Тоді мені по-зрадницьки захотілося зостатися тут. Там, у Джварі, ми зустріли молоду жінку із заплутаною географією життя: народилася в Києві, жила в Москві, зараз із сім’єю переїхали в Грузію – і дуже задоволені. Це дійсно країна для життя.
Вид на Мцхету із монастиря Джварі
Грузія дивує обізнаністю нації зі своєю історією. Таке враження, що кожен перехожий готовий стати твоїм добровільним гідом! І це не просто якісь там поверхневі відомості – ні, це глибокий і детальний аналіз подій в країні за весь період її історії! Вони знають своїх царів, чим вони прославилися і скільки в них було дітей! (До речі, на днях читала, що в Светіцховелі охрестили нащадка царського роду Багратіоні – Георгія).
Може здатися, що то вони хочуть справити враження. Ну що ж, було б у наших людей, хоча б середнього віку, стільки ж знань про свою країну та стільки ж національної гідності. Історія України не менш вартісна, та хто тим цікавиться?
Джварі


Грузія вражає набожністю свого населення. Так дивно було бачити стільки молодих хлопців і чоловіків у храмах! А коли ми мандрували країною, водій автобуса, забачивши десь вдалині храм, відразу хрестилися.
І ще не можу не згадати того чудового співу, що чула в Светіцховелі – це було дивовижно, пробрало кожен атом мого мозку! :-)
Хоч і вважаю, що це зайве, і що багато вже про те написано, але: Грузія манить своїми кількасотрічними храмами, затишними вуличками міст, чарівною природою, кулінарними смаколиками, своєю справжністю. А також: громіздким Алаверді і невагомою Нарікалою, мініатюрними за розмірами, але величними за духом Джварі та Гергеті, гірськими стрічками доріг та роздоллям Алазанської долини, виметеним Сігнагі і візерунковим Тбілісі.
Фортеця Алаверді
Сігнагі
Самеба, Тбілісі
Гергеті © фото Ярусі


Візерунковий Тбілісі
  


Грузія – це країна-хамелеон, бо кожен знайде у ній щось своє. В цю країну хочеться повертатися, а потім немає бажання з неї їхати. Ця країна моя мрія, моє натхнення…