Не вірю...Не відчуваю...

Здається, що минула вже купа часу, а, проте, пройшов лише тиждень, як дід пішов "до своєї хати"...

Може, й не писала б зараз сюди нічого, якби то лише в мене однієї виникло таке враження, такі асоціації. Але ж ні, ще на похороні Рома сказав: "Ніби якийсь фільм Кустуріци" - чим дуже мене здивував, бо я думала так само. 

Відчуття нереальності того, що відбувається, не покинуло ще й досі. Таке враження, що дід все ще з нами, ще на цій (З)землі. 

Ввечері, коли всі розійшлися і все було прибрано ми, онуки та діти, сиділи, говорили, згадували різні події нашої спільної історії. Ми сміялися...

І, як би ще дивно чи навіть цинічно не прозвучало, дідові би сподобався його похорон.

Смерті не існує, "пані Барабані"...

"Картина маслом"...

...як говорив Дава із "Ліквідації":-))

***

Ніколи б не подумала, що вмію це робити, коли б не спробувала!

Вчора з ми Лєнчиком ходили на виставку хризантем на Співочому полі. І хоч на фотоапараті не залишилося жодної світлини, та яскраві враження відбилися в пам'яті. І вчорашнього теплого та ясного дня  я написала свою першу картину олійними фарбами! І взагалі першу!!!

Ось вона:-)) Це бегонії. До хризантем вишикувалися черги з охочих зафіксувати свої...хм...обличчя на їхньому тлі. Я завжди роблюся хвора після таких заходів від споглядання цього споживацького ставлення з боку наших people. Тому ми й примостилися у віддаленому куточку парку за деревом, якраз навпроти бегоній:-)
Чарівний день:-))