КОМУСЬ БУДЕ БОЛЯЧЕ

Будь-який збіг імен, подій, пір року є випадковим і породжений лише моєю фантазією або вашими домислами

***

Приречений від початку діалог

То була сніжний зимовий вечір. Разом з колегами Вона святкувала День народження одного з них. Який, втім, минув більше тижня тому.

Це був новий колектив і Їй було цікаво та весело знаходитися поміж цих людей – Вона вже встигла їх полюбити. Та все ж не лише це одне змушувало ЇЇ залишатися на роботі до такої пізньої, як на цей зимовий місяць, години.

Вона знала, що за стіною, з іншою компанією проводить свій вечір Він. Ось вже близько двох тижнів як Він постукався в Її думки, а потім перенісся й на сторінки її щоденника. А розпочалося все для Неї з Його погляду. Спочатку Він зловив їі очі, а потім вже підчепив «на гачок». Та так рішуче, що Її аж пронизало всю, чому Вона спочатку здивувалася, далі розгубилася і аж зовсім відвела погляд.

Саме тому того вечора Вона часто виходила з приміщення, ніби-то зателефонувати комусь, насправді з для того, щоб зустрітися з Ним. 

І ось сидить Вона на потертому шкіряному диванчику в кімнаті з прозорими дверима, бавиться телефоном і сподівається. Раптом в коридорі почулися голоси, скляні двері відчинилися і один з Його компанії почав нахабно та наполегливо кликати Її разом з ними. Вона трималася стримано і сказала, що лише з дозволу свого начальника може виконати їх прохання (що, звісно ж, було нісенітницею). Та, здається, Її не чули. І тут з'явився Він! Одягнутий вже, готовий до виходу. Його компанійці ніяк не могли вгамуватися.

- Я вас догоню - розштовхавши всіх, сказав Він. - Я из-за этой девушки остался, потом заглянул, а ее нет. 

Вона терпляче чекала, чим закінчиться цей епізод. Вона дуже сподівалася, що Його послухаються і вони залишаться удвож.

І ось - аліллуя - за Ним зачинилися двері. Зсередини! Він присів на диван і сказав: "Привет", а попотім потерся своїм носом об її ніс. Вона була збентежена таким несподіваним поворотом, але всередині вже розліталися іскри від багатя, що ось-ось розгориться.

- Я - Женя - прошептав Женя - А тебя как зовут?

 - Орися... Я вас хотіла попросити...

- Что?

- ...щоб ви не дивилися так відверто на мене, бо, здається, це вже помічають.

- Да? Что-то говорят?

Орися похитала головою - ні, мовляв, але слід бути обережними.

- Поразительно, я даже не знаю твоего имени, но думаю о тебе все время, даже перед сном. Ты у меня живешь вот здесь - він приклав долоню до серця. Це було так ніжно, це було так зворушливо, так інтелігентно.

- Давно?

- Уже месяц...

Орися почала згадувати, коли ж це Женя міг побачити її. І пригадалось, що на третій день її роботи в цій же кімнаті колектив вітав одного працівника зі свіятом. Так, вона теж відзначила тоді про себе Женю як дуже симпатичного чоловіка.

Раптом в Орисиній руці задзвоним телефон: "Мирко".

- Друг? - зацікавлено запитав Женя.

- Брат - і Орися увімкнула беззвучний режим - потім зателефоную.

- Для меня всегда важно в человеке три вещи: голос, мимика и жесты. Я все это нашел в тебе, ты очень хорошая. И я бы хотел продолжить наше знакомство.

- Так,  але... - Орися постукала по Жениній обручці, що своїм блиском засліплювала очі. - Комусь буде боляче.

 - Да... - Женя задумався, обличчя його виражало смуток і тривогу. 

 - А у тебя такого нет? - взявши Орисину руку Женя розглядав її, щоб перконатися, що обручки в неї немає. - Маленькая...

І тут Він поцілував Її, по-справжньому! Їй не вірилося, що все це дійсно відбувається!

- Ты очень красивая. Ничего не могу с собой поделать - все время думаю о тебе.

- І Ви мені дуже симпатичні, я також думаю про Вас - зізналася Орися.

І це було правдою: вже днів десять вона мріяла перетнутися з ним на коридорі, зловити його погляд, побачити підпис на документі - будь-що, що пов'язане з Ним.

Вони сиділи мовчки якийсь час, рука в руці, і дивилися одне на одного.

Та прийшла черга і Жениному телефону задзвонити.

- Зая, меня хотят - зі смітком промовив Він і знову поцілував Її. - Я должен идти...Хороших тебе выходных.

Женя пішов, а Орися сиділа непорушно, боячись розхлюпати тепло, що наповнювало її зсередини.

Вона насолоджувалася зараз цією миттю, адже знала, що боляче буде Їй.

Яке їхало, таке здибало

 

ВІН порвав живі стосунки, Я утримую мертві. Ми обоє грішники.

Немає поганого, щоб на добре не вийшло

Зібраний докупи потік свідомості

Чи помічали Ви, що Бог завжди говорить з нами мовою, яку ми розуміємо. Потрібно лише завжди тримати свої серце і свідомість відкритими для Нього. Слухати, вслухатися і чути. І тоді в момент душевного сум'яття Він неодмінно заговоритьь до тебе потрібною книгою, статтею в Інтернеті, устами іншої людини. Він завжди підримає і дасть надію. А хтось обов'язково скаже тобі: "В тобі є внутрішня сила і ти ще й не усвідомлюєш, яка". Все так - я вже розумію, але ще не усвідомлюю.

Щодня ми живемо (або ж імітуємо життя), щось собі думаємо [не ми], приймаємо рішення. І будь-якої миті це рішення або думка може вплинути на поворот, з якого почнеться нова сторінка. Ось чому так важливо постійно перебувати у Любові ("Потрібно і сьогодні зберегти в своїм серці любов. Інакше як прожити цей день?" - Оскар Уайльд із Реддінгської в'язниці).

Вже рік, як мені стало дуже цікаво жити. Або навіть не жити - спостерігати і споглядати. Я почала помічати і розуміти зв'язок між "випадками" і подіями з мого буття. Нибі з вивороті я бачу шви і напрямок білої нитки на чорній канві.

Нічого в життя не є випадковим - все покликане наблизити нас до Бога. І якщо стається щось "незаплановане", це означає, що саме таким був план вищих сил і що в такий спосіб тобі наказують прокинутися. Наказують, але не змушують. Бо у нас завжди є вибір: можна впасти і лежати, а можна піднятися, зміцнившись силою Землі. І коли стається щось таке, що вибиває із зони комфорту, найважче - це прийняти цей звершений факт. Бо лише після того, як відкидаються усі заперечення очевидного, починаєш шукати порятунку. І спочатку намагаєшся здобути підтримку у зовнішньому, та згодом виявляється, що все необхідне при тобі, всередині.

Значно легше стає, коли сприймаєш несподівані і такі небажані зміни у житті як випробовування на витривалість, як змагання. У змаганні не можна фальшивити, бо вилетиш достроково. Моя ж мета - дійти до кінця з перемогою, що б там не було.

Та все ж я не відразу це зрозуміла і витратила деякий час на пошук опори у зовнішньому, а моє ображене і безконтрольне его за цей період відчуло волю і  почало викидати такі фокуси, підкидати такі дурнуваті ідеї і колючі слова, що я щоразу з відразою відхрещувалася: "Це не моє!".

Зараз прослідковую як надокучливі думки вже іншої категорії знову намагаються розхитати мій трудом здобутий спокій і яку-не-яку свободу. Переможна битва не означає завершення війни, а тому згрупувалася і йди далі, Galeb. Ти можеш.

Один із законів Всесвіту каже: "Якщо в одному місці зменшилося, то в іншому - збільшилося". А тому, щоб щось здобути, необхідно щось віддати. І краще не скупитися і заплатити відразу, бо далі ціна тільки зростатиме. А отримаєш лише те, що від самого початку мало належати тобі - і не більше. Сподіваюся, зрозуміло, що я не про матеріальні речі зараз говорю.

Тоді, коли майбутнє втрачає будь-які обриси визначеності і я навіть припущення не маю щодо того, що робитиму найближчі 6-12 місяців - саме час навчитися жити ТУТ і ЗАРАЗ, не обтяжуючи себе ніякими сподіваннями.

...я спостерігаю, як стою в центрі кольорових концентричних кіл, які повільно розходяться вшир. Це мої вібрації. Я бачу, як догори ростуть спіралі і перетинаються прямі. Я ЗНАЮ, що саме в цей момент, ЗАРАЗ, на моєму шляху з'являється новий поворот. І ці зміни неминучі і невідворотні, вони вже є. Я ЗНАЮ. Знання це - Господня Любов, воно всередині мене і я в ньому.

Дякую тобі,  Боже, що я знову з тобою, бо ти мене ніколи не залишав.