УВАГА! ONEMLI DUYURU! IMPORTANT ANNOUNCEMENT! ВНИМАНИЕ!

"ONEMLI DUYURU..!!! ADI ALEXSANDRA KIMLIK SOYADI HERGUNGEZER,.. KIZLIK SOYADI PARSHAKOVA ANA ADI NONNA BABA ADI VENIAMIN, DOĞUM YERI KRASNODAR RUSYA DOĞUM TARİHİ 12/ 08/ 1971... EN SON IST. ESENLERDE IKAMET ETTIGI BILINMEKTEDIR TANIYANLARIN ACILEN BANA BILDIRMESI RICA OLUNUR COK ONEMLI...!!! ADRESI YETERLIDIR...!!! PAYLASIN HERKES GORSUN.!!!"

 УВАГА!

Одна моя добра знайома розшукує людину и розмістила на своїй сторінці у Фейсбук зазначене вище оголошення.
Там написано:
"Увага! Ім'я Олександра, прізвище Хергунгезер, дівоче прізвище Паршакова. Ім'я мами Нонна, тата - Веніамін. Місце народження Краснодар, Росія, дата народження 12.08.1971. Останнє місце проживання невідоме.
Ті, хто знають мене, розуміють, що це дуже важливо! Адреси буде достатньо! Поширте всі, хто це (повідомлення) бачить!"
Якщо комусь щось відомо про цю людину, пишіть в коментарях. Дякую. 

IMPORTANT ANNOUNCEMENT!

Name  ALEXANDRA, last name HERGUNGEZER, maiden name  PARSHAKOVA. Mother's name Nonna, father's name Veniamin. BIRTH DATE 12/08/1971, place of birth  KRASNODAR, RUSSIA ... Last place of residence is unknown. Those, who know me, will understand thats very important!!! Adress of residence is enough !!! Please share this announcement everyone who see it one!!!

If you know something about this woman, please, add your information to comment. Thanks. 

ВНИМАНИЕ! РАЗЫСКИВАЕТСЯ ЧЕЛОВЕК!

Александра Хергунгезер, девичья фамилия Паршакова. Маму зовут Нонна, отца - Вениамин. Место рождения Краснодар, Россия, дата рождения 12.08.1971. Последнее место жительства неизвестно.
Для человека, который ищет эту женщину, очень важно ее найти! Адресса проживания будет достаточно! Распространите это объявление все, кто его видит!

Если есть какая-то информация об этой женщине - сообщайте в комментариях. Спасибо.

 

КОМУСЬ БУДЕ БОЛЯЧЕ

Будь-який збіг імен, подій, пір року є випадковим і породжений лише моєю фантазією або вашими домислами

***

Приречений від початку діалог

То була сніжний зимовий вечір. Разом з колегами Вона святкувала День народження одного з них. Який, втім, минув більше тижня тому.

Це був новий колектив і Їй було цікаво та весело знаходитися поміж цих людей – Вона вже встигла їх полюбити. Та все ж не лише це одне змушувало ЇЇ залишатися на роботі до такої пізньої, як на цей зимовий місяць, години.

Вона знала, що за стіною, з іншою компанією проводить свій вечір Він. Ось вже близько двох тижнів як Він постукався в Її думки, а потім перенісся й на сторінки її щоденника. А розпочалося все для Неї з Його погляду. Спочатку Він зловив їі очі, а потім вже підчепив «на гачок». Та так рішуче, що Її аж пронизало всю, чому Вона спочатку здивувалася, далі розгубилася і аж зовсім відвела погляд.

Саме тому того вечора Вона часто виходила з приміщення, ніби-то зателефонувати комусь, насправді з для того, щоб зустрітися з Ним. 

І ось сидить Вона на потертому шкіряному диванчику в кімнаті з прозорими дверима, бавиться телефоном і сподівається. Раптом в коридорі почулися голоси, скляні двері відчинилися і один з Його компанії почав нахабно та наполегливо кликати Її разом з ними. Вона трималася стримано і сказала, що лише з дозволу свого начальника може виконати їх прохання (що, звісно ж, було нісенітницею). Та, здається, Її не чули. І тут з'явився Він! Одягнутий вже, готовий до виходу. Його компанійці ніяк не могли вгамуватися.

- Я вас догоню - розштовхавши всіх, сказав Він. - Я из-за этой девушки остался, потом заглянул, а ее нет. 

Вона терпляче чекала, чим закінчиться цей епізод. Вона дуже сподівалася, що Його послухаються і вони залишаться удвож.

І ось - аліллуя - за Ним зачинилися двері. Зсередини! Він присів на диван і сказав: "Привет", а попотім потерся своїм носом об її ніс. Вона була збентежена таким несподіваним поворотом, але всередині вже розліталися іскри від багатя, що ось-ось розгориться.

- Я - Женя - прошептав Женя - А тебя как зовут?

 - Орися... Я вас хотіла попросити...

- Что?

- ...щоб ви не дивилися так відверто на мене, бо, здається, це вже помічають.

- Да? Что-то говорят?

Орися похитала головою - ні, мовляв, але слід бути обережними.

- Поразительно, я даже не знаю твоего имени, но думаю о тебе все время, даже перед сном. Ты у меня живешь вот здесь - він приклав долоню до серця. Це було так ніжно, це було так зворушливо, так інтелігентно.

- Давно?

- Уже месяц...

Орися почала згадувати, коли ж це Женя міг побачити її. І пригадалось, що на третій день її роботи в цій же кімнаті колектив вітав одного працівника зі свіятом. Так, вона теж відзначила тоді про себе Женю як дуже симпатичного чоловіка.

Раптом в Орисиній руці задзвоним телефон: "Мирко".

- Друг? - зацікавлено запитав Женя.

- Брат - і Орися увімкнула беззвучний режим - потім зателефоную.

- Для меня всегда важно в человеке три вещи: голос, мимика и жесты. Я все это нашел в тебе, ты очень хорошая. И я бы хотел продолжить наше знакомство.

- Так,  але... - Орися постукала по Жениній обручці, що своїм блиском засліплювала очі. - Комусь буде боляче.

 - Да... - Женя задумався, обличчя його виражало смуток і тривогу. 

 - А у тебя такого нет? - взявши Орисину руку Женя розглядав її, щоб перконатися, що обручки в неї немає. - Маленькая...

І тут Він поцілував Її, по-справжньому! Їй не вірилося, що все це дійсно відбувається!

- Ты очень красивая. Ничего не могу с собой поделать - все время думаю о тебе.

- І Ви мені дуже симпатичні, я також думаю про Вас - зізналася Орися.

І це було правдою: вже днів десять вона мріяла перетнутися з ним на коридорі, зловити його погляд, побачити підпис на документі - будь-що, що пов'язане з Ним.

Вони сиділи мовчки якийсь час, рука в руці, і дивилися одне на одного.

Та прийшла черга і Жениному телефону задзвонити.

- Зая, меня хотят - зі смітком промовив Він і знову поцілував Її. - Я должен идти...Хороших тебе выходных.

Женя пішов, а Орися сиділа непорушно, боячись розхлюпати тепло, що наповнювало її зсередини.

Вона насолоджувалася зараз цією миттю, адже знала, що боляче буде Їй.

Яке їхало, таке здибало

 

ВІН порвав живі стосунки, Я утримую мертві. Ми обоє грішники.

Немає поганого, щоб на добре не вийшло

Зібраний докупи потік свідомості

Чи помічали Ви, що Бог завжди говорить з нами мовою, яку ми розуміємо. Потрібно лише завжди тримати свої серце і свідомість відкритими для Нього. Слухати, вслухатися і чути. І тоді в момент душевного сум'яття Він неодмінно заговоритьь до тебе потрібною книгою, статтею в Інтернеті, устами іншої людини. Він завжди підримає і дасть надію. А хтось обов'язково скаже тобі: "В тобі є внутрішня сила і ти ще й не усвідомлюєш, яка". Все так - я вже розумію, але ще не усвідомлюю.

Щодня ми живемо (або ж імітуємо життя), щось собі думаємо [не ми], приймаємо рішення. І будь-якої миті це рішення або думка може вплинути на поворот, з якого почнеться нова сторінка. Ось чому так важливо постійно перебувати у Любові ("Потрібно і сьогодні зберегти в своїм серці любов. Інакше як прожити цей день?" - Оскар Уайльд із Реддінгської в'язниці).

Вже рік, як мені стало дуже цікаво жити. Або навіть не жити - спостерігати і споглядати. Я почала помічати і розуміти зв'язок між "випадками" і подіями з мого буття. Нибі з вивороті я бачу шви і напрямок білої нитки на чорній канві.

Нічого в життя не є випадковим - все покликане наблизити нас до Бога. І якщо стається щось "незаплановане", це означає, що саме таким був план вищих сил і що в такий спосіб тобі наказують прокинутися. Наказують, але не змушують. Бо у нас завжди є вибір: можна впасти і лежати, а можна піднятися, зміцнившись силою Землі. І коли стається щось таке, що вибиває із зони комфорту, найважче - це прийняти цей звершений факт. Бо лише після того, як відкидаються усі заперечення очевидного, починаєш шукати порятунку. І спочатку намагаєшся здобути підтримку у зовнішньому, та згодом виявляється, що все необхідне при тобі, всередині.

Значно легше стає, коли сприймаєш несподівані і такі небажані зміни у житті як випробовування на витривалість, як змагання. У змаганні не можна фальшивити, бо вилетиш достроково. Моя ж мета - дійти до кінця з перемогою, що б там не було.

Та все ж я не відразу це зрозуміла і витратила деякий час на пошук опори у зовнішньому, а моє ображене і безконтрольне его за цей період відчуло волю і  почало викидати такі фокуси, підкидати такі дурнуваті ідеї і колючі слова, що я щоразу з відразою відхрещувалася: "Це не моє!".

Зараз прослідковую як надокучливі думки вже іншої категорії знову намагаються розхитати мій трудом здобутий спокій і яку-не-яку свободу. Переможна битва не означає завершення війни, а тому згрупувалася і йди далі, Galeb. Ти можеш.

Один із законів Всесвіту каже: "Якщо в одному місці зменшилося, то в іншому - збільшилося". А тому, щоб щось здобути, необхідно щось віддати. І краще не скупитися і заплатити відразу, бо далі ціна тільки зростатиме. А отримаєш лише те, що від самого початку мало належати тобі - і не більше. Сподіваюся, зрозуміло, що я не про матеріальні речі зараз говорю.

Тоді, коли майбутнє втрачає будь-які обриси визначеності і я навіть припущення не маю щодо того, що робитиму найближчі 6-12 місяців - саме час навчитися жити ТУТ і ЗАРАЗ, не обтяжуючи себе ніякими сподіваннями.

...я спостерігаю, як стою в центрі кольорових концентричних кіл, які повільно розходяться вшир. Це мої вібрації. Я бачу, як догори ростуть спіралі і перетинаються прямі. Я ЗНАЮ, що саме в цей момент, ЗАРАЗ, на моєму шляху з'являється новий поворот. І ці зміни неминучі і невідворотні, вони вже є. Я ЗНАЮ. Знання це - Господня Любов, воно всередині мене і я в ньому.

Дякую тобі,  Боже, що я знову з тобою, бо ти мене ніколи не залишав.

Кашеміровий камзол каштеляна Козицького

Кіптява курілася крайнеба, кавалькада котилася кулею. Копита коней косили колосся ковили, коні комизилися. Козаки кипляче кричали:

- Кидай козацьку казну, каштеляне!

- Кари крутію!

- Кари крутихвосту!

Карета каштеляна Козицького квапливо ковзнула ковбанею - клеймоване колесо кружляло кривундякою. Коні конопатилися. Кучер крутнувся, кинувся кудись. Катавасія коїлася. Каламутилось.

- Куди, кумчику? - кресонув кресалом кремезний Кусайбіда, кошлатячи кармазиновий кафтан.

Кучер кволо кашлянув.

- Каюсь, козаки! Каюся! - колінкував коштовними крягами каштелян Козицький.

- Клянися, каштеляне! - кпинила когорта.

- Клянуся - квилив Козицький.

Курінний Козаренко командував: "Кличне кравця - кроїтиме камзол красному каштеляну".

Кирпатий кравець Криворучко, кусаючи книша, кимував коло каштелянового камзола.

- Кидай клопіт, Криворучку - купчилися козаки. - Канчуки краятимуть кашеміровий камзол!

Коли костюм каштеляна Козицького колихався кісниками, курінний, кепкуючи, крикнув: "Котися, красний каштеляне! Кляняйся краківським кралям! Квити!".