День соборності України на мосту Патона

День злуки - візьмемося за руки!
Наше гасло

Вчора ввечері пізно приплеталася додому, сил залишилося лише на те, щоб переглянути пошту і загрузити фотки з мосту Патона в контакт. Складати емоції в думки голова відмовлялася.
З 1998 року Україна офіційно відзначає День соборності, тобто день злуки Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою в далекому вже 1918 році. Та, мабуть, святкування даної події в цьому році - це ще й такий собі показовий акт непокори діючій владі, засвідчення того, що в країні є небайдужі до її долі люди, що український дух нездоланний, що все, що робили наші предки для майбутнього України було немарним. Сподіваюся, що ще трохи, і наша країна прокинеться від летаргічного сну, куди ввігнало її бездарне керівництво, або ж народ український скине маску покірності і мояхатаскрайності та й скине "царя" та "в.о. царя".
Тож вчора зранку ми зустрілися з Ромою і поїхали в напрямку моста Патона. Там привіталися з його друзяками - братчиками-спасівцями (Макс:-) був серед них) , взяли литавру та стяг ЗУНР і пішли на міст. Спершу я не помітила, що там вже народ кучкувався, тому переживала, чи вдасться з'єднати два береги Дніпра тілами небайдужих. Та переживання мої були марними, бо було повно молоді (і трохи старших людей) з барабанами та розмальованими жовто-блакитною фарбою обличчями :-)) Атмосфера доброзичливості та патріотизму протягнулася над мостом. Ну й що, що холодно!
Дуже приємно відзначити те, що більшість водіїв сигналили на знак підтримки, люди в маршрутках та тролебусах віталися з нами. Був кумедний момент, коли зупинилася автівка з двома молодими хлопцями, які запитали:"Ребята, а что сегодня за праздник?". Не знаю, чи зрозуміли вони що таке соборність. Але те, що не полінувалися зупинитися і поцікавитися вже дуже добре, бо соромно не не знати, а не хотіти знати.
А неприємно те, що лівий бік мосту, на якому, власне, і мав утворитися живий ланцюг, несподівано саме цього дня почав ремонтуватися. І ще один провокаційний момент - з котроїсь машини кинули на проїжджу частину скручені (видно, що попередньо заготовлені) гвіздки. Добре, що один з організаторів встиг їх помітити і позбирати, поки не сталося якоїсь прикрості.
Рухаючись назустріч людям з лівого берегу, ми несли полотно жовтого кольору, а вони, відповідно, блакитного. Десь посередині ми їх з'єднали і утворився 30-метровий прапор соборної України. Так, весело, з розспівуючи пісні УПА, український гімн, вигукуючи різні гасла та потрапляючи у такт барабанів учасники акції перейшли на лівий берег Дніпра. (Я навіть зігрілася. Всю дорогу доводилося йти напівобертом, з розтягнутими, як у Ісуса, руками (згадалося, як носила з Гіпічем катамаран:) - щоб ланцюг не розірвався. А тут ще й моя сумка з шиттям - навіщо лише тягнула її з собою?!, та Ромин рюкзак з трьома пляшками вина!). Потім всі дружненько сфотографувалися, заспівали гімн України, почули (а кому пощастило - то й побачили. Мені - ні.) вистріл гармати, роздали жовто-блакитні стрічки і розійшлися. Все, святкування закінчилося.
Ну а ми з Роминими приятелями пішли досвятковувати Ромин же Д.н. та вдале завершення акції. Ввечері всі чекали, що по 1+1 покажуть сюжет, де Роміро давав інтерв'ю та грав на литаврі. Але не показали. Гади!:-) Зате сьогодні знайшла статтю, де мооє фото стоїть на першому місці:-)). Дивитись тут.
Свідомості та відкритості...

Морфій Морфея

Тобі у снах насниться, що ти спиш...
І ти відчуєш те, що ти бажаєш...
Ти уночі повз мене пролетиш...
Тому що ти завжди одна літаєш...
Массімо (мені)

У моєму особистому списку Я ЛЮБЛЮ значиться й таке: "Я люблю дивитися сни". Я люблю дивитися сни так само, як переглядати улюблені фільми. Майже щоночі після слів "Боженьку, допоможи мені швидко заснути, гарно виспатися і рано встати", я поринаю у дивовижний і загадковий світ Задзеркалля (бо ж не Потойбіччя?!).
Сни у мене здебільшого пригодницькі, динамічні і завжди кольорові, багатошарові (ой, здається, по-модньому це називається 3D :). Бувають кількохсерійними, з масовкою, переднім та заднім планами. У головній ролі, звісно ж, я.
Був період, коли мені часто снився транспорт. Одного разу я зупинила автобус, який почав рухатися з горба донизу. Почалася паніка, дехто з пасажирів вистрибував крізь розчинені двері. Водія на місці не було, тому я скочила за кермо і натиснула на гальма. Автобус послухався. Наступного разу схожа ситуація сталася з вантажівкою. Мені довелося на ходу заскакувати в кабіну і зупиняти машину, яка рухалася з пагорба кузовом наперед. Якимось дивом мені вдалося не просто зупинити ту вантажівку, а виїхати нагору, та ще й якось так хвацько розвернутися, одним рухом. А потім однієї ночі я купила відразу два автомобілі. Один Фіат, щось схоже на Grande Punto чорного або темно- синього кольору, і якийсь пікап білого кольору.Але ж я навіть не мріяла про такі автівки! Мені VOLVO xc90 подобається! Пам'ятаю, що увісні подумала, що на фіаті хоча б додому можна буде їздити, а от придбання пікапа так і залишилося невиправданим.
Та найзнаковішим, а отже, найулюбленішим для мене є сон, де після загибелі корабля, зграя дельфінів оточила мене і врятувала від акули. З тих пір я відчуваю чиюсь невидиму опіку над собою.
А зараз в мене період, коли мені сняться представники родини котячих і водойми. Не так давно я бачила вві сні пуму, яка спочатку хотіла напасти, а потім, побачивши, що їй нічого не загрожує, повернулась і пішла своєю дорогою. А ще раніше був двохсерійний сон про лева - молодого і гарного. Події розгорталися, мабуть, в африканській саванні. Першої ночі я просто спостерігала за тим, як він вилежується біля невеличкої водойми. А вже наступної ночі я вийшла із своєї схованки, він мене помітив, і з якогось дива я почала бігти. Перескочила невеличкий насип і сховалася приблизно так, як Попелюшка від Принца - під земляним виступом із корінням. Ну, звісно ж, мене було викрито! Лев виявився допитливим і мирним, і не з'їв мене (хоча, тут можнабуло б прибрехати, як Барон Мюнхгаузен:-). Дивно, що я не відчувала страху. І знову незрозумілим для мене був мій вчинок: для чого було бігти?! Це ж безнадійно - змагатися з левом! Моя дистанція могла б не дотягнути навіть до короткої... У більшості сонників лев тлумачиться як коханець. Але ж коли вже буде коханий?
До речі, про коханих...Ще однією загадкою моїх сновидінь є те, що мені сняться хлопці, з якими на даний час є якісь стосунки, або просто які подобаються. Таким чином я наперед знаю, на чім серце заспокоїться.
Ну, наприклад, С. (Пишу лише початкові літери повних чи скорочених імен. Розшифрувати можуть хіба що Алка Кеба та Світланка. Я знаю, про кого йдеться. А іншим - навіщо?). Так от, С. зі мною радився, з ким йому краще одружитися (майже як в пісні "Порадь мені, дівчинонько, що маю робити: чи з тобою женитися, чи другу любити"). Б. попросив мене вийти з автівки і посадив на моє місце іншу дівчину. І. запитав: "І ти так легко мене відпустиш?" - а я сама відчинила двері якогось спортзалу, бо розуміла, що це the end. В. (за якого ледь не вийшла заміж - хух! пронесло!) пішов в аптеку за ватними паличками, за рогом будинку на нього напали і побили (так і хотілося наяву попередити, щоб не ходив в темний час доби в аптеку. Але довелося б багато пояснювати, а вже не хотілося). З М. ми спостерігали за літаючими катамаранами та повітряними кулями. І посперечалися про те, за рахунок чого вони літають. Він піднявся і пішов без жодних пояснень. А коли ми вийшли погуляти з Л., то з людьми, які нам зустрічалися, ставалися неприємні пригоди - вони падали на землю і починали битися в конвульсіях. Так от, всі ті витівки Морфея майже точно справдилися в житті (але, дякувати Богу, ніхто не постраждав).
Чудернацьке видіння прийшло до мене в поході, коли Вова вийшов з палатки і стало більше простору для снів. Я побачила темно-буру білочку (не плутати із "совсем белый и совсем горячий"), яка скакала і переверталася на пенькові, а потім взяла баночку крему (не виключено, що Воландового), намастилася ним і перетворилася на жінку з таким же темно-бурим волоссям. Однак, Вовине "Граждане отдыхающие!" сполохало напівжінку- напівбілку і я так і не дізналася, що було далі...
А перед Різдвом моя снотека поповнилася ще однією дивовижею. Уві сні до мене приїхала Римка і ми гуляли по якісь середньовічній, але добре збереженій, фортеці, що встигла перетворитися на туристичний об'єкт. Потім Римка кудись зникла, а ми з Алкою Кебою проходили коридором із безліччю сходів. І мені стало совісно, що Римка-то до мене приїхала, а я її загубила. Тому сказала Кебі, що йду пошукаю свою гостю. Переплила через колодязь посеред фортеці, вийшла сухою з води. Ще не можу не відмітити свій дивний наряд: на мені були лише колготки і палантин. Ходила-ходила я там, заглядала в різні кутки і закутки. Аж тут побачила салют і про все на світі забула. Я хотіла його сфотографувати, зробила кілька кадрів. Але на моніторі відображався лише або лик Ісуса Христа, або Його розп'яття. Така-от гра підсвідомості.
І хоч в трансерфінгу сни розглядаються лише як один з варіантів подій, що МОГЛИ СТАТИСЯ в минулому або майбутньому, віщі сни, думаю, заперечувати не варто.
Ну все, досить на сьогодні. Пора проказувати свою молитву-мантру-амальгаму і займати місце в снозалі. Бо зранку, як і щодня, вставала з думкою, що ляжу сьогодні спати раніше. Морфей вже давно кружняє по кімнаті, ще, чого доброго, полетить собі геть.
Приємного серпанку сновидінь!