Кіптява курілася крайнеба, кавалькада котилася кулею. Копита коней косили колосся ковили, коні комизилися. Козаки кипляче кричали:
- Кидай козацьку казну, каштеляне!
- Кари крутію!
- Кари крутихвосту!
Карета каштеляна Козицького квапливо ковзнула ковбанею - клеймоване колесо кружляло кривундякою. Коні конопатилися. Кучер крутнувся, кинувся кудись. Катавасія коїлася. Каламутилось.
- Куди, кумчику? - кресонув кресалом кремезний Кусайбіда, кошлатячи кармазиновий кафтан.
Кучер кволо кашлянув.
- Каюсь, козаки! Каюся! - колінкував коштовними крягами каштелян Козицький.
- Клянися, каштеляне! - кпинила когорта.
- Клянуся - квилив Козицький.
Курінний Козаренко командував: "Кличне кравця - кроїтиме камзол красному каштеляну".
Кирпатий кравець Криворучко, кусаючи книша, кимував коло каштелянового камзола.
- Кидай клопіт, Криворучку - купчилися козаки. - Канчуки краятимуть кашеміровий камзол!
Коли костюм каштеляна Козицького колихався кісниками, курінний, кепкуючи, крикнув: "Котися, красний каштеляне! Кляняйся краківським кралям! Квити!".
