Дещо

Щойно на вулиці один малюк, років п'яти-шести, щось захоплено розповідав своїй мамі і я почула уривок фрази: "... швидший за швидкісного потяга". Мене так вразив той "потяг"! Бо я ще й досі кажу "поїзд". Це було так приємно і так обнадійливо чути:-) Отже, "наша дума, наша пісня не вмре, не загине".
Любіть Україну!

Смородиново-яблучний фреш

Цього року Час знущається з мене. Він не просто йде чи біжить - він тане як солодка вата, розсіюється, мов дим. Секунди дріботять, хвилини стукають, бамкають години. Я не встигла оглянутися після Нового року, не встигла ще начекатися весни, а вона вже й на порозі. Минулася...

 "Як?! Вже продають кавуни?!!" - таке ось несподіване відкриття влітку. Минається...

Як його збагнути, як осягнути той Час? Як його зловити, в чому виміряти? Не ловиться...Тікає крізь пальці, просочується крізь пори на шкірі. Вітер  - і той легше затримати, і той можна законсервувати. І поки ловитиму вітер - спливатиме Час.

О, як я хочу зрозуміти його!

***

"Нічого не можна сказати такого, що не було б сказано раніше". Ці слова Теренція Публія заспокоюють і бентежать одночасно. Бо, з одного боку, знаєш, що є десь люди, які мислять так само, як і ти; а з іншого - навіщо це все, коли нічого нового не скажеш, коли "всі слова були уже чиїмись"?

***

Спочатку проповз крокодил, за ним просунула черепаха. Далі пробігло стадо диких кабанів. А за ними за всіма гнався двоголовий дракон.  Аж тут зненацька посипалося пір'я, схоже на недбалі мазки пензля. За лісом вивищувалися вершини гір. І все це потопало у небувалих фарбах.

 ...Я дивилася на небо.

***

Якби з усіх ягід і фруктів мені були доступні лише яблука та смородина - і то б я не почувалася обділеною.

Мікс міркувань.

Дякую

Боже, пошли здоров'я, благополуччя, позитиву, обдаруй своїми милостями Олега, який домоміг мені доволокти мою сумку від метро до самісінького ліфту і заради цього вийшов раніше з маршрутки. 

Дякую, Боженьку, що є такі люди на світі, і що вони мені зустрічаються у великій кількості.

Хай буде воля Твоя...