Думала: «Писати – не писати цей допис?». Бо з одного боку ніби вихваляюсь, порушуючи тим самим Ісусову заповідь: «Нехай твоя ліва рука не знає, що робить права». Але, з іншого боку, вирішила, що комусь це може видатися цікавим і він/вона захоче приєднатися.
Тиждень, до кінця якого залишилося тридцять п’ять хвилин, був присвячений волонтерству.
Була я, разом з іншими добровольцями, у будинку престарілих, закладі для людей з обмеженими розумовими здібностями, в Ботсаду ім.. Гришка. От лише до діток мені поїхати не вдалося.
У будинку престарілих, або, як він офіційно називається – Будинку ветеранів праці – доживають свого віку старенькі одинокі і немічні люди. Дехто і справді не має родини, а хтось – при живих дітях та внуках. Ми були в корпусі де мешкають дідусі й бабусі, які перенесли інсульт, з важкістю пересуваються, або й зовсім лежачі. Найбільше їм дошкуляє те, що їх зовсім не випускають на вулицю, «гуляти» можна лише на балконі. Сидять, отже, «в клітці», за їхніми словами. Тому наш прихід їх дуже потішив, їм так потрібна увага! Один дідусь – колишній працівник розвідки, хоч і не чує нічого, зате в курсі всього, що діється в світі, а крім того – площі й кількості населення всіх європейських країн. Коли ми вже прощалися з ними, то він побажав нам усім гарних (у всіх відношеннях) женихів:-)
Ось так твоя присутність в потрібному місці і в потрібний час може зробити світ трохи добрішим.
Мої враження після відвідування людей з обмеженими розумовими здібностями можна прочитати тут (хоч і зі зміною деяких інтонацій).
Наша масштабнаJ діяльність в Ботсаду ім. Гришка теж описана і проілюстрована ось у цьому місці - я там як звЄзда – майже на всіх фото:-), співачка Альоша десь там у кінці саджає квіти лопаточкою. Також все це дійство транслювалось на каналі М1 – я, правда, не бачила. До всього написаного на сайті можу лише додати, що працівники Ботсаду запевнили, що при великому бажанні їм допомогти і поза рамками тижня волонтерства, робота завжди знайдеться. І в цьому є два позитивних моменти: моральний і матеріальний. Перший – задоволення від того, що можна комусь допомогти, усвідомлення того, що й сам/сама долучився до наведення краси в саду, можливість провести деякий час на свіжому повітрі і т. ін. А другий – матеріальний, адже за вхід платити не потрібно (ну, може, для когось це важливо). Так що хто має бажання поєднати приємне і приємно-корисне – гуртуймось!
І в завершальний день цього тижня ми побесідували про пам’ятки, що належать до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, про важливість збереження їхнього первісного вигляду, про необхідність просвітницької роботи серед широкого кола осіб в нашій країні.
Це був мій перший досвід волонтерства, але точно не останній – я увійшла в смак. Бо, насправді, змінити світ на краще можна іноді лише однією посмішкою. Все, що від тебе вимагається – не бути байдужим. А ще одна приємність у цьому всьому - нові друзі, з якими вже точно є спільні точки дотику.
Світла і добра…
