Цього року Час знущається з мене. Він не просто йде чи біжить - він тане як солодка вата, розсіюється, мов дим. Секунди дріботять, хвилини стукають, бамкають години. Я не встигла оглянутися після Нового року, не встигла ще начекатися весни, а вона вже й на порозі. Минулася...
"Як?! Вже продають кавуни?!!" - таке ось несподіване відкриття влітку. Минається...
Як його збагнути, як осягнути той Час? Як його зловити, в чому виміряти? Не ловиться...Тікає крізь пальці, просочується крізь пори на шкірі. Вітер - і той легше затримати, і той можна законсервувати. І поки ловитиму вітер - спливатиме Час.
О, як я хочу зрозуміти його!
***
"Нічого не можна сказати такого, що не було б сказано раніше". Ці слова Теренція Публія заспокоюють і бентежать одночасно. Бо, з одного боку, знаєш, що є десь люди, які мислять так само, як і ти; а з іншого - навіщо це все, коли нічого нового не скажеш, коли "всі слова були уже чиїмись"?
***
Спочатку проповз крокодил, за ним просунула черепаха. Далі пробігло стадо диких кабанів. А за ними за всіма гнався двоголовий дракон. Аж тут зненацька посипалося пір'я, схоже на недбалі мазки пензля. За лісом вивищувалися вершини гір. І все це потопало у небувалих фарбах.
...Я дивилася на небо.
***
Якби з усіх ягід і фруктів мені були доступні лише яблука та смородина - і то б я не почувалася обділеною.
Мікс міркувань.
Немає коментарів:
Дописати коментар