Зібраний докупи потік свідомості
Чи помічали Ви, що Бог завжди говорить з нами мовою, яку ми розуміємо. Потрібно лише завжди тримати свої серце і свідомість відкритими для Нього. Слухати, вслухатися і чути. І тоді в момент душевного сум'яття Він неодмінно заговоритьь до тебе потрібною книгою, статтею в Інтернеті, устами іншої людини. Він завжди підримає і дасть надію. А хтось обов'язково скаже тобі: "В тобі є внутрішня сила і ти ще й не усвідомлюєш, яка". Все так - я вже розумію, але ще не усвідомлюю.
Щодня ми живемо (або ж імітуємо життя), щось собі думаємо [не ми], приймаємо рішення. І будь-якої миті це рішення або думка може вплинути на поворот, з якого почнеться нова сторінка. Ось чому так важливо постійно перебувати у Любові ("Потрібно і сьогодні зберегти в своїм серці любов. Інакше як прожити цей день?" - Оскар Уайльд із Реддінгської в'язниці).
Вже рік, як мені стало дуже цікаво жити. Або навіть не жити - спостерігати і споглядати. Я почала помічати і розуміти зв'язок між "випадками" і подіями з мого буття. Нибі з вивороті я бачу шви і напрямок білої нитки на чорній канві.
Нічого в життя не є випадковим - все покликане наблизити нас до Бога. І якщо стається щось "незаплановане", це означає, що саме таким був план вищих сил і що в такий спосіб тобі наказують прокинутися. Наказують, але не змушують. Бо у нас завжди є вибір: можна впасти і лежати, а можна піднятися, зміцнившись силою Землі. І коли стається щось таке, що вибиває із зони комфорту, найважче - це прийняти цей звершений факт. Бо лише після того, як відкидаються усі заперечення очевидного, починаєш шукати порятунку. І спочатку намагаєшся здобути підтримку у зовнішньому, та згодом виявляється, що все необхідне при тобі, всередині.
Значно легше стає, коли сприймаєш несподівані і такі небажані зміни у житті як випробовування на витривалість, як змагання. У змаганні не можна фальшивити, бо вилетиш достроково. Моя ж мета - дійти до кінця з перемогою, що б там не було.
Та все ж я не відразу це зрозуміла і витратила деякий час на пошук опори у зовнішньому, а моє ображене і безконтрольне его за цей період відчуло волю і почало викидати такі фокуси, підкидати такі дурнуваті ідеї і колючі слова, що я щоразу з відразою відхрещувалася: "Це не моє!".
Зараз прослідковую як надокучливі думки вже іншої категорії знову намагаються розхитати мій трудом здобутий спокій і яку-не-яку свободу. Переможна битва не означає завершення війни, а тому згрупувалася і йди далі, Galeb. Ти можеш.
Один із законів Всесвіту каже: "Якщо в одному місці зменшилося, то в іншому - збільшилося". А тому, щоб щось здобути, необхідно щось віддати. І краще не скупитися і заплатити відразу, бо далі ціна тільки зростатиме. А отримаєш лише те, що від самого початку мало належати тобі - і не більше. Сподіваюся, зрозуміло, що я не про матеріальні речі зараз говорю.
Тоді, коли майбутнє втрачає будь-які обриси визначеності і я навіть припущення не маю щодо того, що робитиму найближчі 6-12 місяців - саме час навчитися жити ТУТ і ЗАРАЗ, не обтяжуючи себе ніякими сподіваннями.
...я спостерігаю, як стою в центрі кольорових концентричних кіл, які повільно розходяться вшир. Це мої вібрації. Я бачу, як догори ростуть спіралі і перетинаються прямі. Я ЗНАЮ, що саме в цей момент, ЗАРАЗ, на моєму шляху з'являється новий поворот. І ці зміни неминучі і невідворотні, вони вже є. Я ЗНАЮ. Знання це - Господня Любов, воно всередині мене і я в ньому.
Дякую тобі, Боже, що я знову з тобою, бо ти мене ніколи не залишав.
Немає коментарів:
Дописати коментар