В мене велика радість. Я таки піддалася температурним змінам і впала в палкі обійми простуди. Ну просто неможливо було втриматися! О, який це приємний стан! Вдихати повні груди повітря через рот, бо ніс в цей час бастує і вимагає турботи про себе. І таки домагається свого. Турбота надходить у вигляді сольового розчину, яким ніс щедро й часто промивається. Відразу нахлинає ностальгія, пригадується погойдування на хвилях і те, як випадково ковтаєш морської води.Ну чим не курорт?
А як весело раз за разом пчихати і усвідомлювати, що кількість серветок у пачці не така вже й велика. (Кому це пишуть в таких випадках? Щоб детально розглянули пропозицію споживача щодо збільшення кількості серветок в упаковці, їхньої щільності г/м.кв та розміру.)
Лимони стали моїми улюбленими фруктами. Концентрація лимонної кислоти в організмі посприяла відкриттю третього ока. І тепер я вже бачу не лише Москву, але й пагоди Хошиміну.
Та найбільший плюс простуди – глінтвейн. Приготування його стало справжнім осмисленим ритуалом, а споживання напою на самоті вже не викликає думок про алкаша-початківця. На щастя, пляшка вина вже закінчується.
А ще мій ейфоричний стан зміцнює зв’язок між мною і моїм глибинним корінням – відразу пригадуються різні народні методи оздоровлення. Ну хіба при доброму здоров’ї відчуєш всі ті радощі і приємності, які приносить лише хвороба? От, шкода, лише температури немає, тому не зможу помарити від душі. Може, наступного разу по всій програмі захворію.
Гнітить лише те, що це свято життя вже за якихось кілька днів закінчиться. І коли знову прийде на мою вулицю – невідомо. Прикро й те, що така щаслива нагода випадає лише раз-два на рік, а, буває, що й рік даремно проходить.
Насолоджуюся поки…
Немає коментарів:
Дописати коментар