Таке-сяке

Передивлялася якось свою писанину і бачу, що не всі емоції присутні в моїй "антології". Тому, оглянувши свій рік в передостанній його день (а поки допишу, то буде вже день завершальний), допишу дещо, що запам'яталося, але не назвалося словами свого часу.

Гошин кінозал

Нас було тоді шестеро чи семеро і ми дивилися дуже добре, світле і з гумором кіно. (Мабуть, той хлопець дуже здивувався, чого це я всілася біля нього, коли стільки стільців пустує. А я й сама тоді цього не зауважила, просто сіла на "своє" місце.) Через таку майже інтимну атмосферу я себе почувала членом якогось закритого елітного клубу. Тому дякую всім, хто в той вечір знайшов більш нагальні справи, ніж похід в кіно.

Мораль: хочете принести задоволення іншим - не ходіть гуляти в Африку (Кідруку - і можна, і слід).

Брегович у Києві

Пролог цієї події відноситься до часу мого першого візиту в Чорногорію. Тоді там під стінами старої Будви процвітав піратський CD-бізнес. Якось я підійшла до одного кіоска купити диски мого най-най-най Желько Йоксімовича і Бреговича. Тоді ще продавець так смішно покрутився серед стелажів і вигукнув: "Горан!" (от вже ці чорногорці!). Ну, зрозуміло, що я заслухала ті диски до глюків.

Пізніше я досить успішно пропустила безкоштовні концерти Бреговича і його оркестру у Львові та Києві, щоб, нарешті, заплатити за квиток і не отримати задоволеня. Ясно, що в Палац "Україна" Г.Б. не міг притягнути весь той похоронно-весільний люд, тому вмикали фонограму, а я якось не була до цього готова. Єдине, що запам'яталося, це те, що після виклику на біс Горан вийшов з келихом вина і допивав його вже просто на сцені. Ну і ще в нього шалено привабливий барабанщик-акордеоніст-вокаліст:-). Ось знайшла непогану статейку про Бреговича і його бенд.

Мораль: Бреговича краще слухати просто неба.

Записки про "Записки..."

Тепер зима літом

і це вже не сон.

Тепер нашим світом

трусить Паркінсон.

"Юркеш"

На початку цього року створився страшенний ажіотаж навколо "Записок українського самашедшего" - знаю, що в книгарні "Є" люди записувалися в чергу на придбання цієї книги. Ну, я особливо метушитися не стала, спокійнісінько собі дочекалася спаду тієї істерії і взяла прочитати цей томик у свого Ро.

В процесі робила якісь замітки, щось для себе відзначала, а потім перечитала те все і неактуальним воно мені здалося. Ніби й класно ті "Записки" написані (Ліна Василівна інакше й не вміє), однак, занадто вже фарби темними вийшли. Та й програміст той якись неприродній видався, нетиповий представник свого виду. 

Книгу цю в розряд улюблених не заношу.

Мораль: раз на раз не приходиться.

Станція "Чебуреки"

А ця потішна пригода сталася, коли ми з мамою поверталися з Феодосії. На під'їзді до однієї із зупинок мама каже: "Ларі, читай, що за станція". От я й прочитала перше, що в очі кинулося, поки поїзд рухався - "...реки - Чебуреки!" :-))) Насправді то був Джанкой.

Мораль: не все те чебуреки, що  Джанкой.

Дитячий будинок св.Мартіна

Знаходиться він  у Фастові і утримується за рахунок костелу та небайдужих людей. Десь на початку листопада ми їздили туди із співробітникмми "Альтернативи-В". Будинок цей невеличкий - три крихітні кімнатки, кухня, ванна і столова, що слугує одночасно верандою.Дітки там перебувають не на постійній основі, а "по можливості", як кажуть у церкві. Переважно, це діти неблагополучних батьків та ті, які зовсім ніяких батьків не мають, безпритульні, тобто. Зараз будується нова і більша будівля, куди згодом всі перемістяться.

Найбільше опікується цим будинком отець Михайло - дуже позитивна і якась по-світському проста людина. Перед обідом він зайшов до їдальні і дуже звично сказав: "Діти, молимось" і вже після колективного "Отченашу" всі взялися за їжу. Другий момент, з ним пов'язаний - це кімната відпочинку, створена за його задумом, фактично, ним же і втіленим. Стільки старожитностей буває хіба в музеї! Так все затишно і креативно вийшло...

Також волонтери допомагають справлятися - і займаються з дітьми, і на кухні пораються, і прибирають. Звісно, що старші діти беруть у всьому процесі активну участь.

А ще при дитячому будинку живуть лабрадори, їхніх щенят продають і таким чином отримують хоч якісь кошти для закладу.

Окремо хочеться згадати про костел - бо він справді гарний. В цьому році відзначали його сторіччя. Зрозуміло, що за цей час він не раз руйнувався, а оце лише нещодавно завершилася його реставрація. Рекомендую до відвідування.

Мораль: чужих дітей не буває.

Рік книги

В цьому році я читала - безладно, хаотично і непослідовно - але багато. Тому ,вже постфактум  назвала цей рік Роком книги. Це були твори Гашека, Гоголя, Загребельного, Мопассана, Раффі, Пастернака...А під завісу року відкрила для себе ще одного автора - Френсіса Скотта Фіцджеральда. Довго не могла підібрати епітету для охарактезування його стилю, а потім мені видалося , що вдалим словом буде "влучний". Влучний, як постріл, точний, незасмічений надмірною описовістю. Мені дуже сподобалося, як Фіцджеральд змальовує психологічні стани, точки переходу від одного настрою до іншого, від любові до зневаги, від відкритості до замкнутості і т.д. 

Та перше місце безапеляційно віддаю Пастернаку і "Докторові Живаго" - я вже про це писала.

Мораль: за Шевченком "Учітеся, брати мої, думайте, читайте..."

Ось такими видалися для мене минулі 364 дні і  дві з лишнім години. Наступний рік я проголошую Роком духовного розвитку . Тим більше, що я сьогодні краєм ока побачила свій новорічний подарунок - і це саме те.

Мораль: у кожного своя мораль.