Під час прогулянки з дому на роботу і в зворотньому напрямку різні забаганки приходять на думку.
Розглядаючи мрійливу цьогорічну осінь я забажала, аби наше суспільство досягло такого рівня духовного розвитку, щоб на першому місці в кожної людини було споглядання. А накопичення нехай відійде на задній план і вмоститься собі тихенько у куточку.
Тоді б у нас зникли ілюзії стосовно неможливості обійтися без робочого стільця. І тоді хоча б навесні, коли цвітуть вишні та акація і восени, коли світ стає прозорішим, люди би не просиджували свій час у кабінетах, а споглядали би цей чарівний світ, спілкувалися б, проводили час разом, молилися, духовно би зростали і дякували Всесильному за Його творіння.
Я мрію про Золотий вік.
Немає коментарів:
Дописати коментар