Я встановила власний рекорд з читання: Кідрукова книга "пішла" менше, ніж за два дні. "Швидше, швидше до метро!" - і, ледь ступивши на східці ескалатора, заглиблююся у нетрі Пантаналу аж до своєї зупинки. А потім: "Швидше, швидше додому! Відкинути всі справи, послати до біса інтернет, відкласти нанесення маски на завтра і – читати!" "Чи-Та-Ти, Чи-Та-Ти" - ритмічно підскакує одне-єдине слово в голові дорогою додому.
Так два місяці тому носилася з "Доктором Живаго", але то було спрагле читання, а це якимось піднесеним видалося, я іноді навіть забувала дихати. Так цікаво відчувати вплив на собі якоїсь книги… Фактично, це завіса, за яку тобі дозволяють зазирнути і навіть освоїтися серед незнайомих людей, видавши шапку-невидимку. "Лезо бритви", наприклад, я читала з подвійним відчуттям: з одного боку, мені дуже кортіло засісти за ту книгу з ранку до смерканку, а з іншого – я всіма силами відтягувала її завершення, бо не уявляла собі, як житиму далі без тієї історії. "Волхв" видався важким, але та книга затягувала, як пилосос муху. І т.д. А ще є книги, які просто "не йдуть" - в мене це майже весь Хемінгуей – ну не можу я його читати!
Ще там, на презентації, я розгорнула книгу і натрапила на Максимові роздуми про те, яку дати відповідь на питання чому він ЦЕ робить, тобто, мандрує, поневіряється світом, суне свою голову і ще дещо в потенційно небезпечні місця, вплутується в авантюрні ситуації. Прочитавши його розумування я подумала, що це МОЯ людина. Але й без цих його розтлумачень, я знаю відповідь на це питання, яка є дуже очевидною для мене: бо інакше й не можна! І те, що він шубовснув у річку, яка кишить піраньями та кайманами – це так природно! Людина знайшла себе – і це так прекрасно і гармонійно (плюс чудовий гумор та широкий словниковий запас у цієї людини)!
А мій клятий і улюблений знак Зодіаку досі тримає мене в підвішеному стані: одного дня мені хочеться послати все під три чорти і податися кудись світами, а вже наступного дня (чи навіть через годину) мій настрій змінюється і я бажаю розміреного сімейного буття. Ще не знаю, який з моїх близнюків – Мандрівник чи Матримоніал – переможе. Зате переконана, що подорожувати можна (і належить неодмінно!) із сім’єю. Ну, звісно, в Пантанал я б з дітьми не поперлася, а десь по Європі потинятися можна. Зрештою, у них будуть улюблені бабусі:-)
А свій здравно-заупокійний допис я, наче дванадцятирічне дівча, завершую словами: "Кідрук - крутий!" і незабаром мене за вуха не відтягнеш від усіх його книг, що були раніше, і тих, що будуть потім.
Adeus, amigos!
Немає коментарів:
Дописати коментар