Девочка летом слушала гром.
В станове молний писала альбом.
Огненный берег, заспанный плес,
Скрип акварели, шелест берез.
"Калинов мост"
Ні, взагалі-то я люблю грозу (позачиняла кватирки та вікна, бо зовсім вже картина бурхлива!), люблю дивитися, як краплі дощу срібними нитками стікають по склу, люблю блискавку з громом (якісь такі язичницькі відчуття прокидаються, коли ця парочка розбушується), люблю сидіти по-турецьки на дивані чи підлозі з книжкою в правій руці та чашкою чаю на відстані лівої руки. Та найбільше в грозі мене приваблює тиша, що їй передує, а потім легенький вітерець, такий ніжний, ледь помітний. Я завжди відчуваю його подих... Я розмовляю з вітром і, дивно, він мене чує! Бо я сама вітер! Тобто, мінливе Повітря, потоки якого й утворюють таке дивовижне явище природи. Ось чому нам так легко порозумітися.
А ще я люблю промокнути до нитки під дощем, а потім перевдягнутися в сухий і чистий одяг. Ніби реінкарнуєш. І, звісно, відгук з дитинства - міряти калюжі чобітьми. Це обов'язково, без цього ніяк!
А пробігтися босими ногами по траві, струшуючи краплі вологи, коли все скінчилося і навіть сонце пробивається! Я дуже люблю грозу і просто дощ! Без усіляких там "взагалі-то".
Поки писала, за вікном настав спокій. Зараз піду відчиняти вікна та кватирки, впущу до кімнат свіжість - ще одну приємну принаду небесного водовиливу...
1 коментар:
допис написано 10 липня, вчора було спекотно
Дописати коментар