Думаю, ти не прочитаєш цього допису. Та що там «думаю» - впевнена. Та коли б ти раптом все ж таки почав читати – відразу зрозумів би, що йдеться про тебе. І коли б ти все ж прочитав, то дізнався би, яка я вдячна тобі за себе теперішню.
Ти: «А мій весь позитив сьогодення – завдяки тобі»
Я: «Це все через твій одухотворений вплив»
Сам того не підозрюючи, ти дав мені вкрай багато. Це завдяки тобі я навчилася дивитися на світ широко відкритими очима, помічати приємні дрібниці і радіти їм, це від тебе весь мій сьогоднішній позитив і вміння посміхатися. Це від тебе мої три крапки, які ти так щедро, мов бісер, розсипав у своїх мейлах, смс-ках та в своїх словах. А пам’ятаєш, ти з Чернівців надіслав мені смс з одним-єдиним словом: «Ти…»? А в мене було враження, ніби я прочитала лист на три сторінки. І так було завжди – кількома словами ти піднімав мені настрій та розвіював сумніви, ранковими повідомленнями писав тло всього мого дня. А, може, й було в мені те все трохи, та я не можу пригадати, якою була до тебе. Але чи принесла я тобі щось? Чи несу я взагалі щось людям?
Я: «Ти чому не спиш досі, Радість? Я ж тут сни твої розфарбовую»
Ти: «Я ще не скоро спатиму, моє натхнення….»
Чи можна розмовляти дві години, попрощатися, знову побажати приємних снів смс-кою, а потім ще раз зателефонувати і говорити так само довго? Можна, ще й як можна! Адже мені хотілося розповідати тобі про найдрібніше враження минулого дня, і так само було цікаво дізнатися чим ти його прожив. А ще ми читали однакові книги (я – зараз, а ти - вже колись), однаково були патріотами своєї країни, вболівальниками у футболі та любителями змін – мінливе Повітря та непостійний Вогонь. Ти: «Повітря розпалює вогонь!». Я (трохи згодом): «Вогонь спалює повітря. Спалив.»
Досі вражаюся тому духовному зв’язку, що утворився між нами. Коли оперували твою маму, я дуже чітко відчувала твої переживання.
Одного разу ти надіслав мені свої вірші та оповідання. Вірші я прочитала відразу і сказала тобі, що лежу розпластана. А оповідання роздруковувала потроху ,потайки від керівництва, щоб потім почитати у метро. Я ж люблю читати в метро. Пам’ятаєш?
Наближається чергова річниця нашого знайомства, а мій телефон ще й досі нагадує мені про наші пам’ятні дати. Хоч я давно вже тебе відпустила. Мені стало мудрості не перетворити тебе на тривалу хворобу, тим самим зненавидівши. Я рада, що ти залишив у мені часточку свого серця та краплю позитиву, я тішуся, що ти десь є:-) Мені приємно згадати той період, коли зі мною віталися на вулиці, бо від мене виходило сяйво, тобою спричинене.
І я знаю: коли люди йдуть із нашого життя – це означає лише одне: свою місію в ньому вони вже виконали. А твій годинник, що відображав наше однакове ставлення до Часу - зупинився. І я навмисне не заводжу його, тепер в нас постійно буде 13-та година 46 хвилин та 48 секунд - coffeetime.
P.S. Приємностей тобі, мій пане…
P.P.S. Ціл
P.P.S. Ціл
Немає коментарів:
Дописати коментар