Сьогодні я вумна - в чоботи взулася, і з цієї нагоди не обминала на вулиці жодної більш-менш значної калюжі.
В такі дні потрібно сидіти вдома і чайчик із зайчиками попивати - аж ні !- кляте відчуття втрати Часу виштовхує з квартири то в студеницю, то в спеку, і в дощ, і в ясну погоду. Але днесь я дуже довго збиралася, тягнула кота за хвіст. Та нічого, Забужко послухати встигла. Далі знову вчорашніх Макса Паленка, братів Капранових, Артема Полежаку, і ще кількох митців. На літературній сцені сьогодні панувала іронія - та, що є ліпшою моєю подругою. Полежака був у своєму репертуарі - ну що то вже за бурхлива фантазія у людини! На цей раз він уявляв, як би зустрілися Майкл Джексон із Людмилою Зикіною - бомбезно вийшло:-) А брати Капранови у поезії "Любіть українок" дійшли висновку, що, щоб приборкати українську жінку потрібно її постійно любити - ну, зрозуміло, який підтекст тут закладено.
От Макса Кідрука не було чомусь - а я лише заради нього хотіла відвідати другий день фестивалю. Тепер вся надія на книгарню "Є" - мо' буде там яку презентацію проводити.
Ну, ось, власне, і весь фестиваль для мене - вчорашні квитки не прокатили. Тому ми з Тонею ще трохи пройшлися і вирішили, що пора по норах:-), бо погода видалася ще жорсткішою, ніж вчора - повільним прогулянкам не сприяла, на ліричні розмови не надихала.
Вже на підході додому я "зустріла" на асфальті дуже симпатичну веселкову пляму, схожу на комету або Капітошку. Ось вона:
Вдома, розправившись нарешті з Генріхом Манном, я почала читати "Доктора Живаго". Такий от день.
Хочу сонця... Сонце, де ти?
2 коментарі:
пляма и в самом деле весёлая :)
:-))
Дописати коментар