Ні, не вмію я слухати свою інтуїцію. Наспівувала ж вона мені зранку: "Чоботи, чоботи узувай". Не послухалася. І от сиджу зараз, попаривши ноги, у теплих носках, у палантині, та ще й з келихом вина і клацаю "клавішами Клави" аби описати минулий день.
За стільки років вперше зібралася на Країну мрій - і тут на тобі - цілий день дощ. Це не катастрофа, звісно, але коли сухо, то якось воно комфортніше. В програмі фестивалю був зазначений майстер-клас українських танців від гурту "Люди добрі". Я познайомилася з цими хлопцями чотири роки тому на Шешорах - вони вибухові! А їхній Юрко суперово танцює і танцюється з ним легко - я перевіряла. Тому хотіла знову їх побачити, порівняти, відзначити зміни. Але не вийшло - спочатку ми з подругою перенесли час нашого візиту на годину вперед, а потім ще одна невеличка обставина завадила. Тож коли ми прийшли на галявину танців, там вже грав гурт "Гуляйгород". Через дощ народ гуляв мляво, все-таки парасольки в руках стримують рухи. Ну, а ті, що танцювали - робили це від душі - і молодці!
Тут я зустріла Сашу "Спасіба" і він визвався відвести нас із Тонею до спасівців. Можна було б, звісно, і обійти той пагорб, але ж ми не шукаємо легких шляхів! Ледь не навернулися всі разом, бо Саша - козак, як-не-як, тримав нас обох за руки і сам послизнувся. Але жертв сьогодні не було. Спасівці, всі в багнюці, показово виступали і я здалеку полюбувалася своїм замурзаним Роміром. Та самій лізти в те місиво не хотілося, а так я би хоч гарапником спробувала помахати - принцип такий же, ну, чи схожий, як з нун-чаками - а я трохи вмію:-)
Ще нас із Тонею занесло в палатку для медитацій - ми просто захотіли посидіти, а вона була порожньою. І тут прийшли кришнаїти, вручили нам чотки і почали розказувати, який їхній Кришна божественний бог. А ще положили на стіл аркуші паперу зі словами мантри "Харе Крішна, Харе, Харе. Харе Рама, Харе, Харе" - ну, щось таке. Ні, вони дуже дружелюбні і ніби-то нічого не нав'язують, але... "Сповідую одне хрещення для відпущення гріхів", тому ми покинули їх.
На літературній сцені брати Капранови читали свої твори, але нам з Тонею було не до того - нам хотілося гарячого чаю. Коли повернулися, там вже доспівував свої веселі "кобзівки" Макс Паленко і на черзі був Артем Полежака з гуртом "Барабас". Артем добряче заправився пивом, і, мабуть, не лише. Але такої шаленої і навіженої (в гарному значенні обидва слова) людини я ще не бачила! І ці дзвіночки на одязі:-) "Мій президент гопнік (двічі-тричі) і мені ще кажуть не матюкатися зі сцени, бля" :-р Було весело.
Змокрілий народ - о, так! у вишиванках - снував туди-сюди, майстри і продавці різного краму сиділи збентежені - торгівлі ніякої. До яток з морозивом, думаю, за цілий день ніхто й не підійшов, хоч спитати шо-по-чом. Кобзарі розбрелися. Погода влаштувала ... як це інтелігентно замінити слово "западло"?
Зате Тартаку та погода не завада - Положинський, як завжди, викладається. О, тут я зустріла Дениса з Філіпом - wow, wow, wow, круто, круто, круто! Посиділи ми з Тонею на лавочці під парасолькою. "Камо грядеши" мене ледь не заколисав, хоч і грав рок. Щоб зігрітись та проснутися пішли ми під сцену - а тут веселощі, люди, взявшись за руки, змійку зображають. Підхопив мене той вихор - ух, не прохолодно зовсім!
А до мене прийшла чергова геніальна ідея - спробувати завтра пробратися на фестиваль із сьогоднішніми квитками:-) Подумаєш, нечесно, весело зате. Хочу Макса Кідрука послухати - хоч там і без квитка можна. Правило №1 на завтра - правильно одягтися і взутися. Правило№2 - взяти гарний настрій. Цим і обмежуся .
Отже, далі буде...
Далі буде?
Далі буде!
Немає коментарів:
Дописати коментар